Як розгледіти справжню поезію в інформаційному шумі сьогодення? Іноді для цього потрібен особливий провідник — наприклад, музика. Наш автор відверто зізнається: знайомство з унікальною поетикою прилуцької поетеси Світлани Коробової для нього почалося не з книги, а з романсів чернігівського журналіста Петра Антоненка. Про те, як слово перетворилося на мелодію, чому поезія збірки «Подих любові» вражає кінематографічною атмосферою зимового нуару та чому ця книга висунута на здобуття престижної премії імені Михайла Коцюбинського 2026 року — читайте у нашому матеріалі.
***
Чесно зізнаюся: з творчістю прилуцької поетеси Світлани Коробової я познайомився лише три роки тому. До цього чомусь, хоча я й дуже люблю поезію, мені не доводилося відкривати для себе її унікальну поетику. А трапилося це перше знайомство з поезією авторки завдяки чернігівському журналісту Петру Антоненку, який перетворив кілька її віршів на чудові романси. Сама музика привела мене до її слова.
Географія душі, де час проїздом: мої враження від поезії Світлани Коробової
Бувають вірші, які читаєш очима, а бувають ті, які вдихаєш, наче холодне осіннє повітря, змішане з димом і присмаком міцної кави. Саме таке відчуття залишає поезія поетеси з Прилук Світлани Коробової. Гортаючи її поетичні сторінки, написані здебільшого на зламі 2023–2026 років, ти не просто знайомишся з римами — ти потрапляєш у всесвіт недосяжності...
Коли я згодом почав глибше читати поезію пані Світлани, то миттєво зрозумів, чому саме її рядки надихнули Петра Антоненка на створення музичних творів. І справді: у кожному її вірші витончені метафоричні образи так природно переплітаються з простою буденністю, що поезія звучить водночас і легко, і глибоко філософськи. І чим далі я вчитувався в ці рядки, тим виразніше осягав їхню глибинну сутність — сутність «гарячої жінки» в епіцентрі зимового храму...
Поезія Світлани Коробової має дивовижну властивість: вона дуже кінематографічна й атмосферна. Коли читаєш поетичні рядки, виникає чітке відчуття, що ти дивишся на світ крізь запітніле вікно кав'ярні, скло таксі або вікна потяга, по якому стікають краплі дощу чи налипає мокрий сніг.
Метафорична стихія: Сніг, який гріє, і дощ, що обіймає
Перше, що вражає під час читання — це дивовижна, майже фізична присутність стихій. У Світлани Коробової природні явища не є просто декораціями. Зима, мороз, завірюха, дощ — це повноцінні герої її драми.
Авторці вдається неймовірний парадокс: її зима не мертва, вона гаряча. У вірші «Наші руки» чотири руки разом стають «понад холодом, над часом», а сльози від щастя не замерзають навіть у найлютіші морози. Вона вміє плакати, «обійнявшись навіки з дощем», а сніг для неї — це і «поцілунок холодних вій», і «солодкий гріх», який летить крізь душу. Читаючи вірш «Мете», ловиш себе на думці, що любов у поетеси — це стихійне лихо, від якого не хочеться рятуватися: «Сніжить і віє. А мені красиво!».
Справжня романтика та філософія незустрічі
Окремим наскрізним мотивом, який найбільше відгукнувся в моїй підсвідомості, є мотив дороги, перону, вокзалу й таксі. Це поезія жінки, яка постійно перебуває на межі — між «прийти» і «втікати».
«Він в'їжджає і виїжджа – / Хочу крикнути: «Зажди!» / І це місто – моя душа. / Жаль, проїздом у ній – ти...» — ці рядки з вірша «Проїздом» б'ють своєю точністю під дих.
Образ коханого як потяга, і жінки — як самотнього перону, повз який цей потяг пролітає («Затримайсь...»), або стрімка втеча вранці на таксі в абсолютну самотність («Я сідаю в таксі») — усе це створює атмосферу світлого, але такого щемливого осінньо-зимового нуару. Це історія про пізнє щастя, яке прийшло тоді, коли «ми обоє запізнились... на все життя» («Ноктюрн для нас»).
Вірші, що звучать як романси
Не дивно, що друга частина добірки виділена авторкою як «Вірші, що стали романсами». Вони мають особливу, внутрішню музикальність. Ритміка віршів «Не доторкайтеся», «Змова», «Я по зорях тебе знайду» настільки пісенна, що під час читання в голові самі собою починають звучати струни гітари чи глибокі акорди роялю.
У цих текстах багато повітря і звуків: тут дихають «до крику, до щастя, до скону», тут душі затівають змови на Небі, а Муза тримає свічку над ліжком закоханих. Це дуже відверта, інтимна, але водночас шляхетна лірика. Жінка в цих віршах не боїться бути вразливою («я настільки вже нічия»), але водночас вона горда, мов зірка: «Дмухай вітром своїм нічним, / Я настільки вже нічия, / Що не згасиш мене нічим».
Поезія Світлани Коробової — це терапія для тих, хто хоч раз переживав драму неможливого кохання, хто знає, як важко «відпускати цей час красиво». Вона вчить нас головному: навіть коли доля поскупилася на щастя, завжди залишаються рожеві мрії-парашути, на яких можна піднятися завтра в небо.
Ці вірші залишають по собі довгий, теплий шлейф, наче аромат кави, помадою з якої на склянці написано таке чесне і життєве: «Із нами це не сталось та... було».
Як народилися романси
Чернігівський журналіст, письменник і автор музичних творів на вірші Світлани Коробової Петро Антоненко розповідає про книгу «Подих любові» та початок спільної діяльності їхнього творчого дуету:
«Ця книжка народилася з нашого спільного творчого проєкту «Український романс і поезія». А проєкт народився так.
Я давно, понад 20 років, пишу і виконую пісні на свої вірші, тобто бардівські. Захотілося якось оновити цю свою творчість, писати пісні на вірші інших авторів, а у нас на Чернігівщині багато талановитих поетів. Ось так восени 2023-го я звернув увагу на творчість поетеси з Прилук Світлани Коробової…»
Більше про творчу співпрацю Петро Антоненко розповідає тут: Чудова книжка віршів про кохання.
Приємно, що літературна Спілка «Чернігів» та її видання – журнал «Літературний Чернігів» (голова Спілки і редактор журналу Михась Ткач) подали книгу Світлани Коробової «Подих любові». 200 віршів про кохання (м. Чернігів, видавництво «Десна». 2026 рік) на здобуття головної творчої відзнаки Чернігівщини– обласної літературно-мистецької премії імені Михайла Коцюбинського 2026 року, в номінації «Поезія».
Хто бажає ознайомитися з творчістю Світлани Коробової, загляньте сюди: ПОДИХ ЛЮБОВІ.
Автор тексту: Сергій Кордик
Муза вихідного дня. Світлана Коробова з Прилук представляє вірш «Любити»:
Петро Антоненко. Романс «Було» на вірші Світлани Коробової:
Теги: #Світлана_Коробова, #поезія_Світлани_Коробової, #Прилуки,#сучасна_українська_література, #сучасна_поезія, #любовна_лірика, #інтимна_лірика, #філософська_поезія, #поезія_про_кохання, #зимовий_нуар, #поетичні_романси, #Петро_Антоненко
